В статті зроблено огляд метеорологічних досліджень в Україні наприкінці XX – на початку XXI століття. Науково-дослідні роботи в галузі метеорології в основному виконуються вченими УкрГМІ ДСНС та НАН України, ОДЕКУ та КНУ імені Т. Шевченка.
В УкрГМІ створені наукові школи видатними вченими в сфері метеорології, в дослідах яких були розвинуті нові теорії, методи, моделі в області прогнозу погоди й небезпечних стихійних явищ на території України, радіаційного балансу, агрометеорології, дослідження клімату України, числові моделювання фізики хмар та активних впливів, чисельні методи аналізу і прогнозу природних та техногенних процесів в атмосфері.
В ОДЕКУ роботи стосуються дослідження умов утворення та прогнозування небезпечних явищ, діагнозу та прогнозу мезомасштабної атмосферної циркуляції, виявлення нелінійної взаємодії між головними глобальними структурами, встановлення особливостей циркуляційних процесів у високих широтах південної півкулі, системні дослідження в області чисельного моделювання фізики та динаміки атмосферних процесів за програмами Enviro-HIRLAM i HARMONIE.
Науковці КНУ імені Т. Шевченка вивчають зміни загального вмісту озону в атмосфері антарктичного регіону та середніх широт північної півкулі. В КНУ виконуються роботи по аналізу стану кліматичних параметрів та зміни сучасного клімату України.
У статті розглядається сучасний стан кліматології в Україні, проблеми та перспективи її розвитку. Зазначено основні наукові напрямки розвитку кліматичного обслуговування в країні відповідно до Глобальної рамкової основи для кліматичного обслуговування. Для кожного елементу кліматичного обслуговування – платформи взаємодії з користувачами, інформаційної системи кліматичного обслуговування, спостереження і моніторингу, розвитку потенціалу – виділено головні завдання для України, зазначено проблеми та запропоновано перспективні напрямки розвитку.
Вивчення явища Ель-Ніньо є важливим завданням для наукової спільноти. Даний феномен впливає на погодні умови і клімат в різних районах Землі. У роботі представлені результати дослідження статистичної структури полів геопотенціальних висот поверхні АТ-850 в західному секторі Південної півкулі. Дослідження проводилося за допомогою компонентного аналізу. Показано розкладання полів головних компонент за масштабами. Відфільтровані поля аномалій свідчать про тенденції формування зонального осередку Уоера, властиві для теплого періоду Ель-Ніньо.
У статті вказана структура гідрометеорологічної служби Республіки Білорусь. Виділено основні цілі і завдання гідрометеорологічної діяльності країни. Описуються технології складання короткострокових прогнозів погоди і штормових попереджень з використанням різних джерел інформації. Представлені дані по спостережній мережі країни. Викладена коротка інформація про використання чисельних моделей прогнозу погоди, зокрема моделі WRF, рахунок якої здійснюється на кластерній системі в Гідрометі. Окрему увагу приділено гідрометеорологічній продукції служби метеопрогнозів, показана структура
гідрометеорологічного бюлетеня для Президента країни. Вказані градації ризиків, на підставі яких виділяється колірний код для передачі прогнозної метеорологічної продукції. Показані проблеми гідрометеорологічної діяльності республіки і перспективи подальшого розвитку.
Наводяться способи прогнозу конвективних процесів з використанням вихідної продукції чисельних моделей з різним просторовим дозволом. Представле-ни способи прогнозу конвективних явищ, що використовуються в Гідрометі Республіки Білорусь. Аналізується стан атмосфери при інтенсивній конвекції над територією Республіки Білорусь 13 липня 2016 р. Дається оцінка методів прогнозу гроз Решетова Г. Д. та Славіна І. А. Розглянуто прогноз конвективних явищ за допомогою чисельної моделі WRF-ARW. Результати виконаної роботи показали, що для прогнозу конвективних явищ потрібне використання моделей з високим просторовим розширенням.
Внаслідок політичних, економічних та екологічних негараздів в Україні актуальним є кліматичне обґрунтування можливості використання природного потенціалу відновлювальних джерел енергії, рентабельності сонячних енергетичних установок. Мета роботи − оцінка геліоенергетичного потенціалу та перспектив розвитку геліоенергетики. Методом математичної статистики розраховано внесок прямої сонячної радіації в склад сумарної за радіаційно-теплий період. Наведені спеціалізовані показники геліоенергетичних кліматичних ресурсів за 1961-1990 рр., і 1991-2015 рр. Збільшення кліматичних ресурсів сонячної радіації у 1991-2015 рр. відносно 1961-1990 рр.; та складових радіаційного режиму у 2001-2015 рр. відносно 1991-2000 рр. засвідчує доцільність використання геліоенергетичних ресурсів. Високим є потенціал сонячної радіації у геліоенергетиці у Криму, Степу, східному Лісостепу, окремих районах Полісся.
Висвітлена історія розвитку агрометеорологічного обслуговування сільськогосподарського виробництва з часів М. В. Ломоносова до нині. Підкреслюється, що особливого розвитку агрометеорологічне обслуговування почало розвиватись у другій половині ХХ-го століття. Створення в 1953 році відділу агрометеорології в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті стимулювало розвиток агрометеорологічних досліджень в Україні. В дослідженнях цього підрозділу впливу погодних умов на формування урожаю виділяється три етапи. На першому етапі (1953 – 1963 рр.) було проведене узагальнення і систематизація матеріалів вивчення агрогідрологічних властивостей ґрунту. На другому етапі (1963 – 1973 рр.) сформульована робоча гіпотеза про схему врахування впливу погодних факторів на приріст рослинної маси, проведення кореляційного аналізу урожайності з гідрометеорологічними елементами. Великий обсяг робіт виконано по дослідженню режиму фотосинтетично активної радіації і продуктивності посівів та по фітоклімату посівів. Третій етап – є етапом становлення базових моделей урожайності сільськогосподарських культур та розробки методик прогнозу урожайності сільськогосподарських культур.
У статті приводиться агрокліматичне зонування території Північного Казахстану за теплозабепечінністю і вологозабепечінністю. Аналіз просторового розподілу значень коефіцієнта зволоження К і сум активних температур повітря вище 10 0С дозволив виділити на рівнинній території Казахстану 6 агрокліматичних зон. При цьому c 3 по 6 зони за термічними умовами підрозділяються на два види. На території Північно-Казахстанської області виділені 3 агрокліматичних зони, Костанайскої області – 4 зони, Акмолінскої області – 4 зони, Павлодарської області – 2 зони. Як приклад систематизації просторового розподілу показників приведений розподіл за агрокліматичними зонами Акмолінскої області характеристик посухи, суховію і кліматичних термінів початку весняних польових робіт. У першій – помірно вологій помірно
теплій зоні сильна посуха має повторюваність 2 %, суховій помірної інтенсивності спостерігається протягом 2-3 днів, кліматичні терміни початку весняних польових робіт приходяться на 15-19 травня. У четвертій – помірно посушливій теплій зоні сильна посуха має повторюваність 30-35 %, суховій помірної інтенсивності спостерігається 20-25 днів, кліматичні терміни початку весняних польових робіт приходяться на 5-7 травня.
У статті викладено історію розвитку гідрологічної науки у вищих навчальних закладах України, починаючи з 1922 р., коли Є. В. Оппоковим вперше в Україні було засновано кафедру гідрології у Київському політехнічному інституті, яка пройшла непростий шлях трансформації до сьогодення у Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне). Висвітлено розвиток гідрології в Одеському державному екологічному університеті (з 1932 р.), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (з 1946 р.), Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (з 1949 р.), Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара (з 2008 р.). Розглянуто результати діяльності вчених-гідрологів у цих університетах, особливо одеської наукової школи теоретичної та прикладної гідрології та наукової школи гідрохімії та гідроекології Київського університету. Показано перспективні напрями досліджень університетської гідрології.
Представлений огляд сучасного стану та перспектив розвитку океанографічних досліджень, які виконуються у спеціалізованих установах − складових Одеського наукового кластеру: Українському науковому центрі екології моря, Інституті морської біології НАН України, філії Одеський район Держгідрографії, Гідрометцентрі Чорного та Азовського морів, Одеському державному екологічному університеті, Відділенні гідроакустики Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна НАН України. Зроблений висновок, що після втрати Україною Кримського наукового океанографічного кластеру, Одеський кластер залишився єдиним в Україні центром, структурні одинці якого мають практичний досвід морських досліджень, науковий потенціал, наукові та науково-методичні розробки, інфраструктуру для реалізації завдань Морської доктрини України на період до 2035 року у питаннях пов’язаних з океанографічним забезпеченням морегосподарської діяльності, сталого розвитку України як морської держави.